Походження казино
Історія рулетки
Рулетка, що в перекладі із французької означає "маленьке колесо", була винайдена у Франції. До того, як було розроблено спеціальне колесо для рулетки, існували інші ігри з аналогічними правилами та виплатами, де номери витягувалися з мішка або визначалися за допомогою гральних карт. В Італії ці ігри називалися бірібі (Казанова описував їх у своїх мемуарах) і хока. В Англії це були роулет, ролі-полі та червовий туз.
Історія рулетки: початок епохи
Французький математик і винахідник Блез Паскаль (винахідник шприца, гідравлічного преса і калькулятора), ймовірно, першим почав грати в рулетку в середині 17-го століття. Його листування з П'єром де Ферма (засновником математичного аналізу) призвело до створення теорії ймовірностей. Їх спільна робота розпочалась з відповіді на запитання про гру в кості, яке поставив Шевальє де Мер. Значну частину свого життя Паскаль намагався винайти вічний двигун. У 1655 році результатом однієї з невдалих спроб стало колесо, яке оберталося майже без тертя.
Історія рулетки: 19-21 століття
Знайоме нам колесо, правила та назва гри з'явилися в казино Парижу (Франція) у 1790-ті роки. Завдяки братам Франсуа та Луї Блан протягом 19-го століття рулетка стала популярною грою казино по всій Європі. У 1843 році вони відкрили казино Kursaal у Бад-Гомбурзі та представили рулетку з одним зеро. У 1863 році Франсуа Блан отримав ліцензію на азартні ігри в Монако, після чого Монте-Карло стало найпопулярнішим місцем серед шанувальників гри в казино аж до Першої світової війни. Завдяки колесу з одним зеро братів Блан рулетка стала неймовірно популярною (і прибутковою, незважаючи на невелику перевагу казино). Навіть подейкували, що брати уклали угоду з дияволом, віддали свої душі в обмін на "секрети колеса". За легендою на це вказував той факт, що сума чисел на колесі рулетки становить 666. Однак легенда замовчує те, що нововведення братів Блан – видалення "00" – жодним чином не вплинуло на суму.
Історія блекджека
Сьогоднішня популярність блекджека обумовлена спокусливою можливістю отримати перевагу і перемогти казино. Завдяки бестселеру д-ра Едварда O. Тропа "Обіграй дилера" майстерність гри і кількість гравців у блекджек значно зросли. Блекджек є улюбленою грою математиків і аналітиків протягом майже 50 років. Про блекджек було написано більше, ніж про будь-яку іншу гру казино. До появи онлайн-покеру найпопулярнішою грою для аналізу був блекджек, а не покер.
Незважаючи на всю аналітичну роботу, більшість авторів, які писали про блекджек, не приділяли належної уваги історії гри. У 2006 році побачила світ "Велика книга про блекджек" (видання Cardoza Publishing) видатного фахівця із блекджека Арнольда Снайдера. У ній він досліджував походження і попередників блекджека. Девід Парлетт, британський письменник і винахідник ігор, також багато писав у книгах і в інтернеті про історію блекджека.
Наступні елементи характеризують гру у блекджек: колода карт, гравець проти дилера, переможець визначається числовою вартістю карт.
Історія блекджека: початок епохи
Одним з перших варіантів гри з такими елементами була іспанська гра veintiuna ("21"). У 1613 році автор роману "Дон Кіхот" Міґель де Сервантес згадував про неї у повісті "Рінконете и Кортадильо" – одній із дванадцяти новел збірника "Повчальні новели". Письмові згадки про азартну гру veintiuna з'явилися в далекому 1440 році (хоча є декілька не пов'язаних між собою ігор з такою назвою).
У 17-му столітті в Англії грали в аналогічну гру під назвою bone ace. У новелі Сервантеса й у грі bone ace, як описано у книзі Чарльза Коттона "Досконалий гравець" (1674), туз міг рахуватися як 1 або 11 очок. Французький попередник блекджека мав назву quinze (15) і вперше згадувався в 16-му столітті. Ця гра зберігала свою популярність у французьких казино до 19-го століття. На початку 17-го століття в Італії грали у sette e mezzo (7 і 1/2). У sette e mezzo використовувалась колода із 40 карт (без вісімок, дев'яток і десяток). Інші карти відповідали своєму цифровому номіналу, а картинки мали вартість пів очка.
Інша французька гра, trente-et-quarante (30 і 40), здобула популярність у казино Spa Casino в Бельгії у 1780 році. У trente-et-quarante, на відміну від більшості ігор на той час, гра відбувалася проти казино, тобто саме заклад приймав ставки і виплачував гравцям виграші. У цій грі також вперше з'явилася спеціальна ставка "страховка".
Правила сучасного блекджека були найбільш точно сформовані у французькій грі vingt-un (або vingt-et-un – 21) у середині 18-го століття. Ентузіастами, які популяризували цю гру наприкінці 18-го і на початку 19-го століть, були Мадам дю Баррі та Наполеон Бонапарт.
Історія блекджека: 19-21 століття
У 19-му столітті в американських казино врешті-решт ввели два правила, які зробили цю гру ще більш привабливою: гравці отримали можливість бачити одну з карт дилера і дилер був змушений брати ще при 16 очках або менше і зупинятися при 17 або більше. На початку 20-го століття гра стала відомою як блекджек через акцію (яку дуже швидко припинили), коли гравцям виплачувався бонус за 21 очко, що складалося з пікового туза і чорного валета (пікового або трефового).
Відповідно до популярного академічного дослідження д-ра Торпа, яке потім повторювали інші гравці та аналітики, блекджек став найпопулярнішою настільною грою казино. І хоча казино тільки виграли від розробки базової стратегії гри і підрахунку карт, зазвичай вони намагалися перешкоджати цьому. Відповідно до багатьох судових рішень підрахунок карт не є формою шахрайства у грі, однак казино в більшості юрисдикцій мають право заборонити гравцям вхід без жодних пояснень. Також окремі казино змінюють правила блекджека (іноді навіть на різних столах): різна кількість колод, різний спосіб тасування карт, зупинка дилера на софт 17, правила розділення карт і подвоєння ставок, а також наявність можливості здатися.
У деяких книгах, серед яких "Великий гравець" Кена Астона (1977) і "Удар по казино" Бена Мезрича (2002), описані випадки, коли команди гравців у блекджек вигравали (а інколи й програвали) величезні статки. Основою сценарію популярного фільму "21" стала саме книга Мезрича.
Історія крепса
Слово "крепс" є американським варіантом французького слова "crabs", яке вживалося у 19-му столітті. Термін "crabs" означав комбінацію "подвійний туз", тобто найслабшу комбінацію у хазарді – грі в кості, яка багато в чому визначила розвиток сучасного крепса. Так само французьким словом "crapaud" (у перекладі "жаба") називали пози людей, які грають в кості, присівши на підлогу або тротуар.
Історія крепса: початок епохи
Проте ігри в кості відомі з давніх часів. Археологи знаходили шестигранні кості із зернами замість цифр у Месопотамії (північний Ірак), датовані ще 3000 роком до н.е., гральні кості з Помпеї і вапнякові кості з Єгипту, датовані 600 роком до н.е. Деякі гральні кості були вирізані з кісток суглобів свиней квадратної форми і п’яткових кісток овець, від чого й пішов вислів "кидати кістки".Багато римських імператорів любили грати в кості. Під час переходу через річку Рубікон Юлій Цезар промовив свою знамениту фразу "the die is cast" ("жереб кинуто"). Клавдій наказав виготовити спеціальний стіл для гри в кості під час подорожі в кареті. Калігула був відомий тим, що був невдахою у грі. Нерон грав у кості на кошти з державної скарбниці.
На Арабському півострові була популярною гра в кості азахр, яка з часом перетворилася на хазард. Найдавніші форми хазарда були зафіксовані у дванадцятому столітті та навіть згадуються в Кентерберійських оповіданнях Чосера, хоча поява гри може датуватися часами Хрестових походів. Хазард – складна азартна гра, яка розвивалася протягом багатьох років, стала настільною грою і легко доповнила асортимент ігор перших казино. До Америки гра потрапила завдяки французьким гравцям, які привезли її до Нового Орлеану.
Історія крепса: 19-21 століття
Сучасний крепс почав формуватися, коли Джон Вінн представив ставку "don't pass", щоб надати казино перевагу без шахрайства, яке в 19-му столітті було проблемою в американських казино. Незважаючи на те, що правила крепса стали значно простіші в порівнянні з хазардом, у грі так само пропонувалися численні варіанти ставок. Серед них були і групові ставки, суть яких полягає в тому, що шутер (гравець, який кидає кості) може заробити гроші для всіх інших гравців. Під час Другої світової війни крепс популяризували солдати, які грали на армійських ковдрах, щоб контролювати кидок.
Історія слот-ігор
19 століття
Гральні автомати, в які потрібно вкидати монети, з'явилися одночасно в казино та інших ігрових закладах Англії та США наприкінці 19-го століття. В обох країнах слот-машини стали популярними на тлі загальної популярності "автоматичних" побутових приладів. Одночасно зі слот-машинами були винайдені фонографи, кіноплівка, касові апарати, торгові автомати тощо.
У 1890 році в журналі Punch була опублікована сатирична стаття "Із щоденника автоматизованого життя" про повсякденне життя в найближчому майбутньому. Стаття починалася зі слів: "07:00, мене витягнули з автоматичного ліжка і поставили на підлогу. Мене підняли і посадили на стілець для автоматичного одягання, миття та гоління. Після цього ліфт спускає мене до їдальні, де мене годує 'індивідуальний автоматичний постачальник сніданків'."
У період 1900-1960 років слот-машини мали такі спільні характеристики: проріз для вкидання монети, вікно із трьома барабанами з різними символами, важіль для обертання механічних барабанів, винагорода за певні комбінації символів й автоматична видача виграшів у вигляді монет, що випадають з машини.
В Англії вперше почали видавати патенти на машини, які працюють за допомогою монет і мають колеса, що обертаються. У 1887 році Вільям Олівер розробив гру на тему кінних перегонів, в якій іграшкові коні рухалися на концентричних механічних колесах. Два роки по тому, Ентоні Харріс запатентував настінну гру з циферблатом, що обертається.
У той самий час група інженерів із Сан-Франциско на чолі з Чарльзом Феєм створила перші слот-машини, які вже можна впізнати. Машина Фея Liberty Bell стала зразком (включно з назвою) для створення популярних слот-машин протягом декількох десятиліть. Машини цього покоління мали три барабани, що обертаються, важіль, проріз для однієї монети і винагороди за комбінацію однакових символів (черви, піки, бубни, підкови або дзвіночки). На кожному барабані було по 10 символів, таким чином вони могли утворити максимум 1 000 комбінацій. У перших моделях машин виплати проводилися вручну, найбільша з яких становила двадцять монет по 5 центів за комбінацію із трьох дзвіночків. Протягом наступного десятиліття в машинах Фея з'явилися барабани, які зупинялися послідовно (посилюючи хвилююче очікування у гравців), і автоматичні виплати.
У першому десятилітті 20-го століття в Чикаго (штат Іллінойс, США) Герберт Міллс скопіював слот-машини Фея, але додав нові функції, які дозволяли уникнути проблем із законом. У машинах Міллса кількість символів на барабанах було збільшено до 20, що утворювало до 8 000 комбінацій. (Щоб машини чимось відрізнялися від машин Фея, Міллс додав зображення вишеньок, апельсинів, лимонів і слив, завдяки чому їх стали називати "фруктові автомати". Вони й досі вельми популярні, особливо у Великій Британії). У цих машинах також були збільшені вікна для кращої видимості барабанів і створення додаткового ефекту "майже виграшів".
1960s
У 1960-х роках компанія Bally зробила революцію в індустрії слот-машин, починаючи із гри Money Honey. Money Honey дебютувала наприкінці 1963 року. Скориставшись останніми досягненнями в області електроніки, компанія Bally створила слот-машини у стилістиці Лас-Вегаса: яскраві кольори, сяючі вогні, гучні звуки і динамічне ігрове дійство. У слот-машині Money Honey також з'явився бокс для монет (відсік, здатний вмістити понад 2 500 монет) і металевий лоток, в який під час виплати зі швидкістю шість штук на секунду дзвінко падали монети. До 1968 року 94% слот-машин в казино Невади поставляла компанія Bally. Ці машини також дозволяли грати одразу на декілька монет.
Успіх компанії Bally сприяв зростанню популярності слот-машин у Лас-Вегасі та створював конкуренцію між виробниками, завдяки чому на світ з'являлися нові покращені моделі. Money Honey започаткувала нову еру у виробництві слот-машин. Все частіше стали використовуватися електронні, а згодом і комп'ютеризовані компоненти.
1980-і
У 1979 році дистриб'ютор компанії Bally Вільям "Cі" Редд заснував компанію International Gaming Technology (IGT), яка до кінця десятиліття стала лідером інноваційних технологій і продажів слот-машин. Незабаром після заснування IGT він представив перші слоти для відеопокеру.
Тим часом комп'ютерний технік Інге Тельнаес розробив програму, яка дозволяла слот-машинам працювати з використанням генератора випадкових чисел (ГВЧ), а не барабанів, що обертаються. Програма з "віртуальними барабанами" дозволила пропонувати джекпоти з астрономічними виплатами, залишаючись рентабельною. У 1984 році IGT отримала ліцензію на використання цієї технології. У 1986 році компанія представила Megabucks – найбільший і найпопулярніший слот із прогресивним джекпотом. Megabucks об'єднував машини по всьому штату Невада.
1990-і
У 1992 році компанія Bally представила відеослот Game Maker, в якому гравці могли вибирати між різними слот-іграми (а також ігор з відеопокеру) і номіналами. Слот-машини Game Maker і успіх IGT у відеопокері призвели до того, що в іграх все більше стали використовувати анімацію (з'явилися кнопки, а згодом і сенсорні екрани, які все-таки не повністю змінили механічні важелі).
Наприкінці 1990-х у слотах з'явилися виплати за декілька ігрових ліній і бонуси, що активують додаткові екрани або певні особливості гри. Австралійська компанія Aristocrat Leisure Ltd представила перші відеослоти з декількома ігровими лініями (відомі в Австралії як Pokies). Компанія WMS Gaming, що випустила популярний відеослот Reel 'Em In, також сприяла підвищенню інтересу до анімації та бонусних раундів.
Спочатку в якості бонусного раунду використовувалося колесо в стилі рулетки, яке активувалося, якщо на барабанах випадала певна комбінація. Компанія Bally вперше запропонувала такий тип бонуса у слот-грі Wheel of Gold. У 1997 році компанія IGT отримала ліцензію на використання стилю популярного американського телешоу Wheel of Fortune для своїх слот-машин. В улюбленої американцями передачі слот Wheel of Fortune запозичив зовнішній вигляд колеса і звук аудиторії, яка скандує слова "колесо удачі!", який лунав на початку бонусного раунду. Wheel of Fortune став найпопулярнішим слотом за весь час їх існування. З нього також розпочалась ера "тематичних" слот-машин. У 1998 році компанія IGT представила перші слоти Elvis.
21 століття
За останні декілька років трансформація слотів досягла свого піка. Спочатку машини виглядали і працювали, як торгові автомати, а сьогодні їх конструкція є мінімалістичною і водночас складною, адже вона поєднує в собі можливості персональних комп'ютерів і домашніх ігрових та розважальних систем. Як фішки замінили гроші в інших іграх казино, кредити і квитки замінили монети у слотах. Наприкінці 1980-х років машини стали оснащувати цифровими лічильниками, які рахували кількість кинутих всередину монет і тих, що мали бути видані гравцям. У наступному десятилітті окрім монет і металевих жетонів слоти почали приймати банкноти (наразі в багатьох живих казино монети не використовуються). Монети остаточно перестали використовуватися, коли бокси для монет замінили на зчитувальні пристрої TITO (ticket-in/ticket-out). Гравці можуть вставити банкноти або квитки з доступними коштами. Замість монет машина видає квитки. У кіосках, що нагадують банкомати, гравці казино можуть обміняти гроші на квитки і навпаки.
Історія бакари
Історія бакари: початок епохи
Гра бакара з'явилася наприкінці 15-го століття. Італійська гра baccarà (що в перекладі означає "нуль") була популярна в багатьох італійських містах. Згодом її запозичили французи і перейменували в baccarat. Оскільки гравцям європейських казино хотілося більшого різноманіття карткових ігор, бакара швидко стала популярною.
Історія бакари: 19-21 століття
Гра стала досить популярною за часів правління Короля-Сонця, Людовика XIV, який познайомив з нею аристократію. У 18-му столітті в бакару також стали грати у британських казино. Гра була також популярна в Монте-Карло в 19-му столітті.
Завдяки фільмам про Джеймса Бонда бакара стала вважатися вишуканою грою казино з високими ставками. Супершпигун грає в бакару у фільмах "Доктор Ноу" (1962), "Кульова блискавка" (1965), "Казино Рояль" (1967), "На секретній службі Її Величності" (1969), "Тільки для твоїх очей" ( 1981), "Ліцензія на вбивство" (1989) і "Золоте око" (1995).
Сьогодні популярними залишаються три версії бакари. Різновиди бакари chemin de fer і banque залишилися популярними у Франції та Монте-Карло, а punto banco поширений у казино Північної Америки та в деяких закладах Великої Британії. В усіх різновидах гри правила практично однакові з деякими відмінностями, які стосуються роздачі карт. У залах для хай-ролерів грають в одну з вищезгаданих версій, а для звичайних гравців казино пропонують міні-бакару, яка проходить за меншим столом і з меншими лімітами.